25 років тому – 14 вересня 1990 року – на установчому з'їзді була створена Профспілка працівників освіти і науки України – молодої незалежної держави.
З'їзд обрав Центральний комітет Профспілки працівників освіти і науки України, який став правонаступником Українського республіканського комітету Профспілки працівників народної освіти і науки.
Після проголошення незалежності України Профспілка працівників освіти і науки докорінно змінила модель своєї діяльності – й до сьогодні здійснює представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів своїх членів, має високий рейтинг в органах законодавчої та виконавчої влади, серед роботодавців.
Профспілка працівників освіти і науки України об'єднує педагогічних працівників загальноосвітніх шкіл, дошкільних та позашкільних установ, науково-педагогічних працівників, професорсько-викладацький склад вищих навчальних закладів, а також адміністративно-господарський, допоміжний персонал установ та закладів освіти, непрацюючих пенсіонерів.
Профспілка працівників освіти і науки є найчисельнішою і найактивнішою організацією у складі Федерації профспілок України.
Станом на 1 січня 2015 року у її лавах перебувають 26419 первинних профспілкових організацій – 1 730 252 членів.
Пріоритетні напрями діяльності Профспілки сьогодні – це:
• соціально-економічний захист педагогів;
• соціальний діалог із владою на усіх рівнях;
• юридична консультація та підтримка спілчан;
• робота з молоддю;
• оздоровлення освітян та їх дітей;
• захист духовних інтересів спілчан;
• широка інформаційно-просвітницька робота;
•інтеграція в міжнародний профспілковий рух.
Профспілка є членською організацією Інтернаціоналу освіти найчисельнішого світового об’єднання освітянських профспілок. Діють двосторонні Договори про співробітництво з профспілками працівників освіти і науки Білорусі, Молдови, Грузії, Латвії, Азербайджану, Спілкою польських вчителів, Профспілкою вчителів середніх шкіл Франції.
Профспілка працівників освіти і науки України відстоює права та гарантії педагогів, підіймаючи імідж сучасного учителя, переконує і владу і суспільство у тому, що держава, в першу чергу, несе відповідальність за фінансування і подальший розвиток освіти. А освіта – це основа розвитку країни!