Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов’язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено в новій редакції Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та визнано таким, що втратив чинність, Закон України від 18.01.2001 № 2240-III «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням».
Закон № 1105- XIV у новій редакції має назву «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (набув чинності з 1 січня 2015 року) та визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров’я.

Статтею 24 Закону № 1105- XIV змінено у порівнянні з діючими до цього розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованим особам та залежно від страхового стажу визначено допомогу в таких розмірах:

– 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до 3 років;

– 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від 3 до 5 років;

– 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від 5 до 8 років;

– 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж понад 8 років.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону № 1105- XIV (у новій редакції) допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінету Міністрів України.

На даний час діє постанова Кабінету Міністрів України від 6.05.2001 року № 439 «Про затвердження Порядку оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації».

Пунктом 5 цього Порядку визначено розміри оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності, які частково відрізняються від розмірів, визначених Законом № 1105- XIV, а саме:

• 60 відсотків середньої заробітної плати – особі, яка має страховий стаж до 5 років;
• 80 відсотків середньої заробітної плати – особі, яка має страховий стаж від 5 до 8 років;
• 100 відсотків середньої заробітної плати – особі, яка має страховий стаж понад 8 років.

Пунктом 8 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1105- XIV (у новій редакції) визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Крім цього, Кабінету Міністрів України доручено протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
За інформацією, наданою Міністерством соціальної політики, до внесення відповідних змін оплата перших п’яти днів перших п’яти днів тимчасової непрацездатності за рахунок коштів підприємства, установи, організації має здійснюватися в порядку та розмірах, визначених постановою КМУ від 06.05.2001 року № 439.