Право громадян на свободу мирних зібрань в Україні гарантується та захищене державою. Реалізація права на мирні зібрання в Україні регулюється актами національного та міжнародного законодавства.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР) гарантує кожній особі, серед інших прав і свобод,право на свободу зібрань та об’єднання.
Відповідно до статті 11 Конвенції кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати профспілки та вступати до них для захисту своїх інтересів.
Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 № 2148-VІІІ, також визнається право на мирні збори.
Згідно з положеннями вказаної статті користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які накладаються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної чи суспільної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я і моральності населення або захисту прав та свобод інших осіб.
У статті 3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу,виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі статтею 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений роботи те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 39 Конституції України встановлено повідомний (не дозвільний) порядок проведення зборів, походів, мітингів і демонстрацій: «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування».
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.
Конституційний суд України в рішенні від 19.04.2001 № 4-рп/2001 визначив, що громадяни мають сповістити органи влади про проведення заходів заздалегідь, тобто в прийнятні строки, що передують даті їх проведення. Ці строки не повинні обмежувати передбачене ст. 39 Конституції право громадян, а мають служити його гарантією й водночас надавати можливість відповідним органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування вжити заходів щодо безперешкодного проведення громадянами зборів, мітингів, походів і демонстрацій, забезпечення громадського порядку, прав і свобод інших людей. Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання.
Відповідна правова позиція підтверджується рішеннями Європейського суду з прав людини (Шмушкович проти України (заява 3276/10, рішення від 14.02.2014), Веніамін Тимошенко та інші проти України (заява 48408/12, рішення 02.01.2015), а також судовою практикою національних судів.
Право профспілок, їх об’єднань на організацію та проведення страйків, зборів, мітингів, походів і демонстрацій на захист трудових і соціально-економічних прав та інтересів працівників закріплене також в статті 27 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Згідно із статтею 64 Конституції України ніхто не зобов’язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.
Прикладом практичного застосування цієї конституційної норми є кримінальна справа № 761/24681/16-к, яка розглядається Шевченківським районним судом міста Києва, за фактом застосування правоохоронних органів для здійснення силового розгону мітингувальників з Майдану Незалежності у м. Києві та пожежі в будівлі Федерації профспілок України в період грудень 2013 – лютий 2014 року.
